Як мені колись заговорити про тебе?
Та й про що? Про країну, дітей, про матір?
Я досі ніяк не визначу мої до тебе почуття.
Ненависть – лють – відчуття несправедливості
Лють на тих,
що наш дім,
наше дитинство,
наші мрії –
вкрали.
Біль вцілілої,
яка не забула
ані свого минулого,
ані своєї землі.
Вона так і не зможе забути.
Що ми такого зробили,
що нас прогнали із власних полів,
Із власників домівок?
Нам дозволили
народитись
і жити
в країнах, що нам не належить.
І любили ми ці країни,
ці країни, що нашими так і не стали.
В цьому наша біда.
Нашу землю від нас відібрали
зруйнували домівки,
матерів до плачу довели.
Ненароджені діти переслідувані.
Люди на кордоні Палестини гнані,
серед них мої дідусь і бабуся.
Але любов до Палестини триватиме.
Аж доки сонце на заході не зійде.
