Вони стояли перед райськими вратами й голосили,
як ті,
що збилися зі шляху,
і були їхні голоси безликими.
В житті вони тримались осторонь.
Хто ж безстороннім хоче бути,
тому і місця не знайдеться
ані у пеклі, ні в садах Едему.
Їм суджено скитатися невпинно по світах.
Рядном холодним їм була вітчизна.
А чужини вони не вибирали.
Вітчизні тій вірити не можна,
але багато хто їй сліпо довіряв.
Та не тримайте зла на них, вони не відають,
що ми не ті, ким є:
ми тими є, як ми нас уявляли,
і що нам залишили предки
опісля, коли море розділилось.
В могилах мертві спочивають -
але звільніть дорогу для живих,
і ті могили домом для них стануть.
Твоя вітчизна - поле із могил,
а ти помреш, іще не народившись.
Велично вулицями снують
кістки і плоть,
на стінах плач і щохвилинне голосіння,
бо умирає сон
і бездиханні мешканці хатин отих.
Я об'їжджаю кожну з них, але вітри мені несуть не те,
чого моїм вітрилам треба,
бо на планеті цій нічого точного немає.
Тут ріки вічності не протікають,
чорти тут розперезані гарцюють,
поки обидва янголи блаженно
найменшим огріхом плече моє бичують.
