Рідна домівка – то щастя єдине,
кажуть у нас
коли душа полишає тіло.
Ніхто не заходить в порослий сад,
Лише старого богослова у білій мантії можна зустріти там,
Та ворона змарнілого, якого по собі залишив По.
Там ще зостались спогади
про красу Аннабель Лі,
що нині спочива серед руїн.
Клітка спогадів мріями/снами наповнена,
у дзеркалі срібному - потріскане обличчя,
скривлене красиве тіло, та покинуте
мужем своїм, що став попілом.
Сім’ї розчиняються мов дим,
та рідна домівка все лишається єдиним щастям.
Щодня прокидається стара жінка з минулого,
Стане навіки Аннабель Лі історії цієї.
Переклад з німецької: Себастьян Антон
