Вдягнула плащ зі скромності та сили
Матір, що щойно сина схоронила.
Вона несе на своїх гострих плечах
Обжинки війни – рану, кровотечу.
На сонці видно, як плаче її тінь.
Важкий фатум розстріляних поколінь.
Сплітає долю із ночей безсонних.
Ровер сина ржавіє на балконі.
Серце одягнене у плащ із сили.
В кімнаті портрет, в гаманці носила.
Поруч із зошитами ордени.
Його не народжувала для війни.
Плете долю у металевий килим.
Фото – вперше у церкві причастили.
Килим із цвяхів, забитих у серце,
Був малим, купала його чебрецем.
Взнала б де там Ахілесова п'ята,
Про це б сказала його янголятам.
Знову зламалась в окулярах дужка.
Між фотографіями тест — дві смужки.
Листоноша приніс гроші за сина.
На ній хустка святкова за плечима.
Віддала їх командиру частини.
Залишила собі на домовину.
Покладуть їх, як у пологовому,
Поруч будуть могили — останнє ліжко.
І кущ її улюбленого бузку,
Підпиратиме молоду берізку.

«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»

В заповіті моєї пам'яті твоє ім'я перше у списку.
Я засушила помаранч і м'яту, під підписом ставлю риску.
Я носила твій запах доти, поки дощ його зовсім з мене змив.
Пам'ятаю доторки, які по моєму тілу ти розгубив.
Заварила чай із наших спогадів, питиму його у ванні.
У думках моїх садів наші довгі, тихі балачки диванні.
Ти відклав мене на потім, ніби тримаєш піст чи бракує слів.
Носиш запах моєї плоті і вимолюєш мене у богів.