Ніколи крик наш не сколихнув сон
з очей людства
яке мовчить перед кошмаром нашим.
І жоден Будда не оплакує нашу долю,
мінарети і колольні занурюються у глибоке мовчання,
коли ми вмираємо.
Коли влада розпродала все майно, всю властність
злочинцям та заклятим ворогам жінок,
тоді зосталось анічого
від сорокаметрової статуї свободи тої
- лише безглузда сталь.
Лишити все село цим крадіям – це легко,
Сам голова села дорогу їм покаже
коли розстелить він від крові невинних
червоний килим
під їхніми ногами.
Не боїмося ми леза всіх тих
хто завжди носить меч в руці,
як і ліс у постійній небезбеці бути зрубаним.
Ми хоч і кров’ю захлинаємось роками, зеленими зостались,
У серцевині сходу кожен день розповідає про смерть.
У кожної ночі завжди є свій ранок
Небо не залишиться чорним таким назавжди,
О кровожерливі браття, не допускайте помилок,
Йосіф не лишиться назавжди запертим в криниці.
Ви самі є втіленням страху,
Рядки за рядками з книги жахів.
І неважливо, як вас інтерпретувати,
ні, загиблих від катастроф не стане менше,
навіть якщо літописці вас вибілять?
Переклад з німецької: Себастьян Антон
