Помаранчевий день серед сірого міста,
І такий же стілець серед тиші кімнат.
Бурштину помаранч у вервечці намиста,
В почуттях лиш мінорним залишається такт.
Помаранч апельсинів у калюжі дороги,
Помаранчеві квіти в вазоні стоять.
Помаранчеве світло накриває тривогою.
Помаранчів блакить знов всіх кличе гулять.
І нестримною силою тягне деінде,
Де немає і назви такої "помаранч",
Бо усе вже навколо в цю фарбу залито.
Бо цей смуток усюди, як хмарин легкий плач.
Він усюди захоплює місто й дороги,
Він сидить у серцях, він живе у думках,
Як той вісник життя, передбачник тривоги,
Забирає у себе все, крім смутку, що в тебе в руках.
