Мої вечори на смак повні гіркости і нудьги,
як міцна кава, що витікає із турки моїх думок.
Хотіла б я всістись
на одній із грубих гілок
Мов перша мешканка, що в літах.
Всістись достатньо високо, щоб могти розглядати тебе.
Якби ж то мені моє до тебе тяжіння передати на фото,
знаєш, таке у вузькій рамці.
Я буду любити тебе зовсім по-іншому,
як зими у місті Кабулі,
як вихори звисока
Або оркани в місяці Саурі.
Розглядаючи тебе,
починаю любити ще більше,
мов сни після того, як сонце зійшло.
Або чашечку чаю із маминих рук.
Те сонце так і зайде на твоєму портреті.
