Не вірю, але знаю:
"Це кінець". Йду навпростець.
Довгий міст і розмова з собою.
Благаю: "Війна, геть".

Стисло питаю:
"Як буде тепер?".
Дим від електронної сигарети -
Недовірливе відчуття штучності.
Дихаю ледь-ледь.

Розмите бачення через брудні вікна.
Сім'я стоїть, махаючи слідом.
Ноги сині від валізи, я наче осліпла -
Не бачу майбутнього. Хто тепер буде моїм тилом?

Схудла так, що бачу кістки крізь шорти.
В очах маю маленьку надію на пригоди.
Купа безперервних голосів всюди.
Чи то люди, чи то мої думки сліплять? Закрию штори.