Я жив в Ірані як афганець. Як біженець. Мрія кожного афганського біженця в Ірані - мати власний будинок, автомобіль і велику родину. Я хотів, щоб в Ірані мені було дозволено робити все те, що дозволено іншим: Навчатися чомусь. Вчитись в університеті. Жити як іранець. Адже для нас, афганців, там існують окремі правила. Це непрості правила. Правила, яких майже ніхто не здатен дотримуватись:
Ти повинен мати іранського начальника, щоб отримати сім-картку.
Ти повинен бути одруженим, щоб отримати водійські права.
Це система, в якій ти мусиш підпорядковуватися. У тебе немає грошей. Ти не маєш жодних прав.
Якщо у тебе є достатньо грошей, ти можеш поїхати до Афганістану, аби там одружитися. Для цього потрібно мати 1 мільйон афгані. Це 2000 євро. Це величезні гроші. Тоді можна буде знайти наречену. Потрібно п'ять років, щоб заробити стільки грошей. Чоловіки повертаються одразу після одруження. Потім знову працюють, поки не зберуть достатньо грошей для народження дитини.
Бо в Афганістані роботи немає. Там ти мусиш красти помідори. І кавуни. Щоб прогодуватися.
Чоловіки просто зникають в Афганістані. Цілі сім'ї зникають в Афганістані. Нещодавно я бачив фільм, де в Афганістані вбили сім'ю, бо батько заборгував 100 євро і не зміг їх повернути. П'ятеро осіб.
Мені було 13, коли я пішов. Спочатку мій старший брат хотів піти. Ми дискутували. Сварилися. Я вже стояв на порозі, коли мій молодший брат раптом сказав, що теж хоче йти. Йому було десять. Зовсім малий. Я дав йому ляпаса. Це почула мама. І дала ляпаса мені.
Вибір випав на мене. Тому що я не хотів жити тим життям, яким жив мій батько. Він 20 років пропрацював на фабриці, де подрібнював шкідливі пластикові тканини для виробництва нових шкідливих пластикових тканин. Випари потрапляють в очі, в ніс, в одяг. Вони проникають в шкіру та отруюють тебе зсередини.
Що з того мав мій батько? У 36 років він був повністю спустошений.
Нащо мені працювати, якщо я за це нічого не отримую? Я вирішив піти іншим шляхом. В Ірані ти мусиш робити що завгодно, якщо тобі потрібні гроші. Збирати пластикові пляшки. Хіба так мало виглядати моє майбутнє?
Вибір випав на мене. Бо контрабандист сказав, що у мене найбільші шанси. З Німеччини я хотів вирушити далі до Швейцарії. Чи, може, до Швеції? Там краще, ніж у Німеччині, сказав контрабандист. Але це вже залежало від моїх сил. Я лишився тут.
Я хочу німецький паспорт. Не афганський. Не іранський. Я й досі не маю паспорта. Я не хочу його для того, щоб всім казати, що я — німець. Для мене це просто шматок паперу. Я хочу подорожувати. Паспорт — це свобода і гроші. Паспорт — це сім'я. Паспорт — це багато чого. Бути людиною, мати права.
Чи знаєте ви, що означає бути безправним? Якщо ти, будучи афганцем в Ірані, викличеш поліцію, бо тобі погрожують, тебе самого заарештують.
Німці вважають, що вони кращі, бо мають паспорт.
Але навіть без паспорта ти все одно - людина.
Переклад з німецької: Себастьян Антон
