Лишайся ти,
хай війна впаде у дрімоту
хай спочивають ті могили.
Потрібне перемир’я,
щоб серце знайшло собі хоч мить спочинку від твого кохання,
щоб коні снів твоїх не топтали нутрощі мої,
щоразу, як я по тобі сумую.
І нехай вірш, який не надивився досхочу на тебе,
палає ясно,
і попіл його хай розвіється над річкою.
Нехай поживою він стане очеретові
щоб флейта біль змогла загоїть/загоїти.
Хто першим був тут,
хто першим пішов?
Дай дивуватись їм,
вслуховуватись у повечір’я,
та повісті, які розповідає ніч.
Лишайся ти,
коли землю цілує дощ, та з’єднується з запахом її,
коли зірка затуляє весь небосхил, а зрання щезає,
коли мандрівніки збирають всі свої намети, і надія помирає.
Лишайся ти,
нехай ім’я містечка стане твоїм іменем,
та прожени всі спогади.
На узбіччі обіймаються дерева,
незважаючи на їхні кольори,
сяють вони від радості зеленим сяйвом,
згасають жовтиною
та врешті скидають листя своє.
Ох, якби був я деревом.
Лишайся ти,
а я піду.
Переклад з німецької: Себастьян Антон
