О Дамаску,
серед глупої ночі
газети переслідують мене,
слідкують на берлінських вулицях, чіпляються за мене,
щоб розірвати тіло, щоб забрати собі те,
що я дізнався в цьому місті про красу.
І з газет на мене кидається заздрість,
коли я обираю вулицю, щоб погуляти.

О Дамаску,
рядки вигинаються
в моєму імені,
в моєму імені, яке я вже забув.
І от несусь я хвилею утечі,
відхилений від всяких берегів.

О Дамаску,
як маю я сказати їм,
що так тебе люблю,
і що я курс тримав би лиш на тебе,
якби я хвилям тим з капітана був,
щоб десь у закутку твоїм сидіти за горнятком кави
й сміятися
із оголошення, що рекламує виїзд до Німеччини.