Порожні вулиці
Безустанно
міняли напрямок,
були дзеркалом самотності цього міста,
музею подібні, в якому ми були скульптурами.
І ось настав ранок,
спантеличений нашою присутністю
він привітався на початку вулиці
з твоїм східним обличчям,
в смарагдових твоїх очах мерехтіло здивування.
Я вийшов зі своєї скульптури,
зі своєї мови,
зі свого імені,
до тебе.
***
Як мені після цього ранку
може відкритися шлях,
іншакше, ніж як через твоє обличчя?
Щоразу, як я подаюсь у пошуки самого себе,
я прокидаюсь тут,
на лавці
біля ріки цієї,
ім’я якої я забув спитати.
Я назву її твоїм іменем, «Елі’я».
Все місто свідчить про те,
що ти – сонце,
і що я був загубленим поетом, який
того ранку
в твоєму обличчі
знайшов свої листки, свої чорнила.
Переклад з німецької: Себастьян Антон